Олексій НАШИВОЧНИКОВ: «Шлях до життєвої самореалізації лежить через подолання своїх внутрішніх стереотипів»

З раннього дитинства він не чує навколишній світ. Але натомість доля подарувала Олексію тонке відчуття прекрасного. А здатність ламати стереотипи, як суспільні, так і свої власні, дала йому родина.

Я народився в сім'ї людей, які чують. Якось я не звертав уваги на звуки, а потім, вже коли почав потрошку ходити, зрозуміли, що я не чую. Мама дуже засмутилася, для неї це був дуже сильний удар. Однак, вона вирішила виростити мене освіченою, інтелігентною людиною з гарною професією. Батько мій хотів, щоб я став художником, і дійсно, в мене душа художника була від самого народження.

У часи його «радянського» дитинства про інклюзивне навчання ніхто не чув, та й жестова мова була непопулярною.

До моменту, доки не з'явився інтернет, у мене весь час було бажання почути ну хоча б щось. Так хотілось хоча б якусь інформацію отримати! Мама намагалася, як могла, дактилем хоча б щось розказати, пояснити. Але великий обсяг інформації вона все одно не могла донести. А мені хотілося чути, дізнаватись побільше, я був голодним до інформації. Книги, газети, журнали, я їх просто ковтав.

Після восьми класів Олексій вступив до технікуму легкої промисловості. Там зустрів свою майбутню дружину. Невдовзі народилася донька. І молодому главі родини потрібно було утримувати родину. І знову стереотип – фахівця, який не чує, мало хто хотів брати на роботу. Доводилось погоджуватися на будь-яку роботу.

Складнощі, з якими зіштовхнувся хлопець, привели його до переосмислення власного життя.

Я задумався — стоп, Альоша, стоп! А мета життя в тебе яка? Що ти кидаєшся з одного боку в інший, з одного підприємства на інше? І ось я сів, взяв чистий аркуш паперу і перерахував професії, які мені б підійшли. І зупинив свій вибір на архітектурі. І ось вже у 28 років я вступив до Національної академії мистецтв і архітектури на архітектурний факультет.  Вже на 3-му курсі я потрапив до майстерні професора Лариси Павлівни Скорик. І от тоді я зрозумів, що вже багато чого досяг. В академії архітектури, один, без сурдоперекладача. І я зрозумів, що я зможу більше.

 З цього моменту розпочалася для Олексія Нашивочникова розпочалася творча робота як архітектора метробудування. П'ятнадцять років життя і творчості він віддав метробудуванню. За проектами Олексія побудовано вісім станцій Київського метрополітена: Сирець, Бориспільська, Вирлиця. Потім були Деміївська, Голосієво, Васильківська, Виставковий центр і остання — це Теремки.  Останньою він пишається найбільше.

Взагалі в Києві моя найулюбленіша станція є “Золоті ворота”. Я з дитинства закоханий в неї, вона пов'язана з історією Києва, історією Київської Русі. Це моя Батьківщина, моя держава, це моя Україна, і вона мене вражає, вона мене надихає. Коли я потрапив на проект станції метро “Теремки”, спочатку тема була інша. Потім архітектурна рада міста вирішила змінити назву на “Теремки”. Це пов'язано з назвою місцевості. О! І в мене одразу ідея з’явилася. Теремки нагадали мені  Київську Русь. Я знаю, під час Київської Русі були тереми, такі давні будови. Вони були гарні, і до цього найбільше пасує мозаїка. Як на “Золотих воротах”, там дуже багато використано мозаїки. Але я не хотів робити копію. Тож вирішив в трошки інакшій формі показати станцію метро “Теремки”. Так вийшло, що ця станція метро виглядає саме так, як я собі замислив. Це поєднання історії і сучасності моєї України.

 

Не зважаючи на те, що не чує, Олексій володіє вишуканою українською мовою.

Для того, щоб мати  великий словниковий запас, треба було отримувати багато інформації. Люди, які не чують, отримують інформацію тільки очима. І що тобі робити? Тільки читати. Я щодня розповідаю моїм молодим друзям, які не чують: більше читайте. Ви не чуєте, звідки ви візьмете інформацію? Якщо ти пізно почнеш, все одно не соромся, читай більше і ти матимеш більший словниковий запас.

А бажання спілкуватися, ділитися своїми знаннями та отримувати їх від соціуму допомогли Олексію зрозуміти, що соціальні бар’єри є лише у твоїй свідомості, у навколишньому світі їх можливо побороти.

Думаю, в наш час високих технологій, коли у кожного є мобільний телефон, взагалі не проблема спілкуватися людині, яка чує, і людині, яка не чує. Ти легко можеш листуватися, тим паче, що молодь взагалі зараз листується смс-ками дуже швидко, тобто ці навички є розвиненими. Тому в наш час це не проблема спілкуватися між собою без перекладача жестової мови.

Нині у Олексія Нашивочникова новий виток архітектурної творчості. Він займається проектуванням громадських просторів. А ще не полишає своє дитяче захоплення образотворчим мистецтвом. 

 «Ніколи не втрачай  віри у свої сили і в те, що на світі є добрі люди!», я ці слова мами дуже добре запам’ятав, і вдячний мамі за таке виховання, що я виріс, вивчився і став такою людиною».