Світлана ПАТРА: «Я по життю оптиміст – такою мене виховала моя мама»

А ще вона – невтомний борець та життєлюб. Борець із власним тілом та обставинами, із життєвими труднощами та рідкісною хворобою. Таких, як вона, називають «кришталевими людьми», адже кожен дотик може спричинити черговий перелом кісток, яких Світлана пережила вже понад триста. Лікарі вважали її приреченою від народження, адже такі діти рідко доживають до свідомого віку. Та мама Світлани навідріз відмовилася здаватися і наперекір усім самостійно взялася боротися за життя доньки.

"У мене було звичайне дитинство з друзями, іграшками, мамою веселою завжди поруч, старшою сестрою, яка муштрувала мене навіть більше, ніж мама. І я сприймаю свою інвалідність як долю, з якою мені доводиться жити. Звичайно, в дитинстві я мріяла, що буду здоровою, буду ходити. Але потім зрозуміла, що це на все життя, і мені потрібно якось з цим жити".

Дівчинка не лише вижила, а й змогла закінчити школу, відстояти своє прагнення навчатися в університеті. І зуміла довести всім, що вона має право на свої прагнення, самореалізацію та активне соціальне життя.

"Активно жити я почала з 13-14-ти років, коли я почала брати участь у фестивалях для дітей з інвалідністю «Повір у себе!». Спочатку був районний рівень, потім обласний, потім всеукраїнський. А навчання в університеті – це перший вихід у доросле суспільство".

Кожне досягнення Світлани особливо тішить серце її мами Тетяни Патри.

"Досягнення Світлани – те, що вона поетеса, пише пісні, прозу пише, працює журналісткою та редакторкою, звичайно, я цим пишаюся. Але найбільше мене тішить те, що вона не вважає себе гіршою за інших, не вважає, що вона чогось не може, чимось обмежена. Це найголовніше її досягнення.  І я радію з того, що зуміла їй це вкласти, те, що вона така сама, як інші".

Диплом про вищу освіту, численні перемоги на творчих фестивалях, відвідання Америки у групі лідерів громадської думки з України, відзнака «Почесного мешканця Баришівського району Київської області» – все це Cвітлана впевнено складає до своєї життєвої скарбнички. І завжди дарує світу свою яскраву посмішку та життєдайний оптимізм. Так, їй потрібна допомога у побуті, але своєю професійною та громадською діяльністю сьогодні вона здатна сама допомогти багатьом знайти своє місце у житті.

"Я ділюся своїми міркуваннями у статтях, у журналістських матеріалах, постах у соціальних мережах. До мене люди дослухаються. І коли я беру участь у певній програмі на телебаченні чи радіо, і люди мені потім пишуть у соціальних мережах: «Ви знаєте, ваша історія надихнула мене іти далі», - це теж досягнення моє".

А свої переживання, почуття, ніжність своєї душі Світлана втілює у авторській пісні, у зворушливих віршах.

                       "Люблю життя таким, як воно є,

Яким мені його Всевишній дарував.

Хоч інколи воно жорстоко б’є,

Йому я вдячна за святий цей дар!

Люблю його і в щастя дні погожі,

І в дні зневіри, суму і жалю!

І навіть коли жити вже не можу –

Я щиро кожну мить його люблю!"